Аудіокнига Осколки честі - автор Лоїс Макмастер Буджолд

Та ти гуморист ві бога... Ну ок, але подивись, як вона з Аралом розбирається - не плаче, не верещить, а думає.

Прт чому тут арал? Корделія - просто науковець, а не супергероїня. Просто нормальна, як моя сусідка тітка Фрося, яка теж все тримає в руках. Чого ви з неї символ не робите?

Бо в фантастиці жінки часто слабкі, а тут - ні. Це ж прорив! Ти просто заздриш, що фрося не така крута, як вона.

Заздрю? Ха-ха, ти не уявляєшь, що б чудила тьотя Фрося на її місці. Але це не фемінізм, а просто хороший персонаж, давай не будемо перегинати.

Не просто хороший, а крутий. А ти просто цинік.

Ти так кажешь, типу це щось погане. А ти романтик.

І в цьому теж немає нічого поганого

Ой, "екстраполяція", слово яке розумне згадав. Тут скоріш "екстраполЮція". Ці матки потрібні авторці лише для того, щоб показати: жінка може бути вільною від побуту і на рівних змагатися з цим твоїм похмурим адміралом. Це феміністичний меседж, а не наука. До речі, адмірал Форкосіган - це ж типовий байронічний герой. Весь такий травмований, шляхетний і з внутрішніми прлблемами. ТП таке обожнюють вже двісті років.

Ну, Форкосіган - не байронічний герой, а продукт Барраяра! Світу, який пережив технологічний регрес через ізоляцію. Це ж крута тема: що стається з колонією, яка втратила зв’язок із метрополією і скотилася в середньовіччя. Буджолд за це чотири «Г’юго» отримала, а їх за рожеві соплі не дають.

Та хоч десять Г’юго! Ти на структуру подивися: знайомство, іскри пристрпсті, конфлікт цінностей (ти з варварської планети, я - з цивілізованої), розлука, драматичне воссоєднання в фіналі. Це ж рецепт ідеальної мильної опери. Навіть кульмінація тут - не перемога над флотом, а момент, коли вони вирішують бути разом попри все.

Так у тому-то й фішка, що Буджолд оживляє жанр, щоб не як у Вотса і Ігана! НФ - це не лише про двигуни на антиматерії, а про людину взагалі. Етика війни, відповідальність командира, честь у світі, де совість - дефіцит. Це етика майбутнього, а не соплі. Ти просто звикла до своїх рефлексій, от і бачиш їх всюди.

Скіпе, сонечко, він її в полон взяв, а потім вони разом каву пили і про долю імперії тринділи. Це ж чистий стокгольмський синдром. І такого плвно. Де там фізика? Де опис технологій перельоту? Все працює на магії бажань правої п'ятки авторки.

Кожен вчинок Корделії продиктований тим, що вона вихована в суспільстві, де репродуктивна свобода - норма. Вона не «сильна жінка», що істерично кричить «I Will Survive», бо так захотіла Буджолд, а бо її світ такий. Це і є якісний ворлдбілдінг. Ти ж не кажеш, що Ле Гуїн пише любовні романи?

Ле Гуїн пише філософсьеі притчі. А Буджолд пише про те, як класно мати такого мужика, як Орал, який заради тебе і імперію переверне, і каву в постіль принесе. 😂 Слухай, ну визнай: війна там потрібна тільки для того, щоб розлучити їх і додати драми. Навіть вороги там якісь… картонні. Суто щоб герої на їхньому фоні сяяли.

Їх останні 5 років тільки за рожеві соплі і дають.