Аудіокнига Під тягарем хреста - автор Василь Стус

Коментарі (передмова Iвана Дзюби)

Двоє слів читачеві

Ліричне
Прощай. Не озирайся. Озирнись!!!
Початок творчості
Добрий день, мій рядок кароокий...
Вглядаюсь в осінні стерні...
Алея -- довга і порожня...
Весняний вечір. Молоді тумани...
Коли я один-однісінький...
Тінь чорна, як смола...
Дерева -- в маячні. Шалене лопотіння...
Од переляку глек зайшовся гудом...
Немов рубін у чорнім адамашку...
Який це час?..
Балухаті мистецтвознавці!..
Розмова
У Мар'їнці стоять кукурудзи...
І діл поплив. Поплив рікою...
Віддай мені своєї смерти частку...
Вона заслухана у себе...
Синові
Ти десь живеш на призабутім березі...
Душа ласкава, наче озеро...
Посоловів од співу сад...
Ти вся в дощі
Як синьо, як біло, як яро горить...
Запахло сонцем, воском і зелом...
Дружині
По голубих лугах, мов голуб...
Горить сосна од низу догори...
Ти тут
Вся в жужелиці, поросі, вугіллі...
І вимінилось небо і земля...
Відчув себе і досить...
Упали роси на зелені вруна...

Один день з Василем Стусем у Львові

У білій стужі серце України
За літописом самовидця
Ось вам сонце, сказав чоловік з кокардою на кашкеті...
Мала смердюча калабаня...
Порiдшала земна тужава твердь...
Даждь нам. Боже, днесь!..
Як страшно відкриватися добру...
Ніч осідала і влягалась падолом...
Уже тоді, коли, пірнувши в ліс...
Довкола мене цвинтар душ...
Хлющить вода. І сутінь за вікном...
Той бідний виквіт рідної землі...
Безжурно коник-стрибунець...
Ріка життя уже тече повз мене...
І стрілку смерти відведем назад...
Ще височів між нас...
Вона лежить, як зібгана вода...
Припнуто човен, а вода струмує...
Крізь сотні сумнівів я йду до тебе...
Не можу я без посмішки Івана...
І дім наліг на дім,і вулиць крутія...
Звіром вити, горілку пити...
Мені здається, що живу не я...
Сидимо біля погаслого вогнища...
Не здайся -- веснам...
То все не так. Бо ти не ти...
У цьому полі, синьому, як льон...
Знову друзів додому веду...
Отак живу: як мавпа серед мавп...
Із себе виклич лева і збагни...
О Боже, тиші дай!..
Останній лист Довженка
Із циклу ""Костомаров у Саратові""
Не побиваюсь за минулим...
Незграбно ворон кружеля...
Утекти б од себе геть світ за-очі...
Так ми відходимо, як тіні...
На однакові квадрати поділили білий світ...
Втечу од світу й дамся самоті...
Недоля вже нитку сувору снує...
Ці виски, ці скрики під вітром злітають угору...
І жайворони дзвонять угорі...
Гармонійоване страждання...
А ти все спиш і спиш і спиш...
Був зал, мов постріл...
Пам'яті Али Горської
Ти тінь. Ти притінь...
І навалились дні...
Живи у душах інших, як вампір...
Мертвий сон галактик як не здушить нас...
О, скільки слів, неначе поторочі!..
Сто дзеркал спрямовано на мене...
Мов лебединя, розкрилила тонкоголосі дві руки...
Гойдається вечора зламана віть...
Пройди крізь сто дверей...
Мені поставте в доброті і гніві...
Цей став повісплений...
Ущухло серце джерела...
Ще вруняться горді Славутові кручі...

Міжнароднїй Амністії, ПЕН-клубові, людям доброї волі

Час двобою
На схід, на схід...
Немає Господа на цій землі...
Стовпами кригу облягло і кучугури намело...
Мені зоря сіяла нині вранці...
Усе витончуваний зойк...
Невже оце ти й є, бідо...
Десь там, на споді пам'яті, ворушишся...
Терпи, терпи - терпець тебе шліфує...
Це просто втома...
Уже Софія відстуменіла...
Колеса глухо стукотять...
І де він, голос той...
Іду до вас. Ви все попереду...
Червневий сніг -- на безоглядній сопці...
Верстаю шлях - по вимерлій пустелі...
Побачити б хоч назирці...
Я знав майже напевно...
У тридцять літ ти тільки народився...
Зазираю в завтра -- тьма і тьмуща...
Аби лиш подолати гнів...
За читанням Ясунарі Кавабати
Скучив за степом, скучив за лугом...
Спішать до дому казаки...
Церква святої Ірини криком кричить із імли...
Танцює зек у батькових чоботях...
Невже ти народився, чоловіче...
Там тиша. Тиша там. Суха і чорна...
Між співами тюремних горобців...
Уже моє життя в інвентарі...
Ти хоре, слово. Тяжко хоре ти...
Цей шлях до себе...
Пахтять кульбаби золоті меди...
Немилосердно нас об вічність б'ють...
Задосить. Приостань. І жди кінця...
Смаглява я і гарна, самотня і нічна...
Зими убогий маскарад...
Сліди обачні на снігу...
Звелася длань Господня...
Колимська траса
Немов нурець, що цілив просто в смерть...
Між світом і душею виріс мур...
Як моторошний сон -- ці дні і ночі...
І душу облягло знесилля...
Бриніли по обранених ярах...
Гора за горою, гора за горою...
Для Стефи Шабатури
Весь ранок сонце світить справа...
Усе разлите в голубій воді...
Про що тобі я зможу повісти...
Недовідомі закипають грози...
Тут сни долають товщу забуття...
Іди в кубельце спогаду -- зогрійся!..
Навпроти графіка гори...
Коли б не ти...
Поранок був схожий на вишню досвітню...
І не відтерп. І не розмерзся...
Бринить космічна музика струмка...
І все то -- за: дарунок сили...
Послухай вересня -- і він повість...
О власну стріти смерть...
Кампанелла
Як тихо на землі!..
Від неба -- тільки стягнутий гузир...
Господи, гніву пречистого прошу...
Отак і жив: любив -- як пив...
Коли б, коли б ви мали, голуби...
Сто плах перейди, серцеокий...
Хтось чорний-чорний бродить довкруги...
Оце моє видіння -- всіх ночей...
Неначе стріли, випущені в безліт...
А Ти - відтята, стята, нежива...
О, не дивуй, о, не дивуй мені!..
Докучило! Нема мені вітчизни..
Крізь шиби, тьмаві і заплакані...
Недуга, несила -- ховати цей жаль...
Тільки тобою білий святиться світ...
Колимські закували зозулі...
Нарешті прощальна пора настигає...
З ціложиттєвого ждання...
О Боже мій! Така мені печаль...
Коли найперші сполохи світання...
Ніч блукає, наче кінь стриножений...
там за безкраєм, там за горою...
Те, що було за смертю, я пізнав...
Як лев, що причаївся в хащах присмерку...
Сховатися од долі - не судилось...
Як добре те, що смерті не боюсь я...

Учасникам Мадридської наради для перевірки Гельсінських угод,
головам держав-учасниць Гельсінського акту

Під тягарем хреста
Чого ти ждеш? Скажи -- чого ти ждеш?..
Вмирає пізно чоловік...
Геть спогади - сперед очей...
Коли тебе здолає тлум смертей...
Колючий посмерк повз, немов їжак...
Прости мені, пробач мені...
Утрачені останні сподівання...
Будні тут тобі про свято...
Ще кілька літ -- і увірветься в'язь...
Плач, небо, плач і плач...
Сосна із ночі випливла, як щогла...
Ми нібито обернені свічаддя...
Весь обшир мій - чотири на чотири...
Наснилося, з розлуки наверзлося...
Заходить старїсть крадькома...
У порожній кімнаті біла, ніби стіна...
Цей біль -- як алкоголь агоній...
Вона і я поділені навпіл...
Задзюркотіла вічна мерзлота...
Обколоте, в намерзі, стогне вікно...
Раніше ніж прийти, ти вже відходиш...
І стіл, і череп, і свіча...
Дивлюсь на тебе - і не пізнаю...
Оце збавляння довгих літ життя...
Ще трохи краще край Господніх брам...
Деперсоналізація душі
Трени Чернишевського
Виснажуються надра: по світах...
Чотири вітри -- полощуть душу...
Боже, не літості -- лютості...
Зрадлива, зраджена Вітчизна в серці дзвонить...
Ну й сон - нападати не хоче...
Ще й до жнив не дожив...
Блажен, хто витрачать уміє...
Стань і вдивляйся: скільки тих облич...
Вельможний сон мене здолав...
Цей спертий запах смерти...
Навкруг обрізано жалі...
Біда так тяжко пише мною...
Яка нестерпна рідна чужина...
Твоє життя минуло й знебуло...
І пензель голосу сягає сфер...
За мною Київ тягнеться у снах...
Ми вже твої коханці, смерте...
Наблизь мене, Боже, і в смерть угорни...
Смерть та повище зір...
Наді мною синє віко неба...
Ця чорнота попереду...
І що кигиче в мертвій цій пустелі?..
Верни до мене, пам'яте моя...
Як хочеться -- вмерти!..
Прощаю вас, лихі кати мої...
В мені уже народжується Бог...
О земле втрачена, явися...

Я звинувачую КДБ (КГБ)