Дякую за теплі слова 🫶

Дякую за коментар - дуже приємно 🙏

Дякую безмежно 🫶

Дякую, пані Тетяно, за такі слова 🫶

Дякуємо - це дуже приємно 🙏

Як що тобі не подобається тоді не слухай а мені подобається

Ти теж любиш котів вояків ?

Дуже гарно дякую хто хейтерить той не правий

Та та кицюня постійно допомогає. Щоразу як починаю працювати він приходить і нявчить))))

Відмінне оповідання та виконання. Ідеальний голос, інтонація, дикція. Оригінальний сюжет. Музика змінювалась від подій. Органічно все співпало. Дякую всім. 

А до чого такий малюнок?

1:25 1 розділ кицюня помогла вам))) я права?

Дуже цікаве оповідання. В прочитано - заслухаєшся!!! А ще імпонує те, що прізвища всієї команди озвучки нагадують про наш Херсонський театр.

Дякую 

Дякую за прослуховування гарного дня))

Вам дякую) Дуже приємно читати такі відгуки)

Прикольно, що герой намагається злиняти від усього цього, а думки все одно як бумеранг повертаються. Крутяться в голові.

 Так-так, зомбі не в сенсі з валкін дед, а просто тупо функціонуємо. Без пауз, без тиші, не задумуючись ні про шо.

Так телефон і робить з нас зомбі-ми постійно тикаємо, свайпаємо, скролимо - а башка взагалі не працює. На автоматі все.

Тому я й думаю чи може гейман тут питає: а де вона взагалі, ця межа між людиною справжньою і її цифровим зомбі-двійником? Хто з нас реальніший?

Ну да! Новий хазяїн типу отримує у спадок шматки чужого життя. Як старі шмотки з чужого плеча одягає.

Миле, красиве містичне оповідання. так лагідно розказане. Дякую всім. 

Та там же все є - контакти, вайбер-телега, фотки всякі. Майже як особистість колишнього власника, тільки в цифрі.

Ну реально моторошно виходить. Людина знаходить не просто якусь потєряшку, а ніби чуже життя в кишеню кладе.

Ага, бо одразу ж думаєш: йо, а хто його знайде? І що з ним робитиме? Треба було хісторі почистити! Якось не по собі стає.

От момент, де чувак викидає телефон з вікна машини - це ж прям кайф якийсь! Типу, все, я вільний, я не зомбі! Тільки от свобода ця - на три секунди максимум.

«1984» Орвелла нагадує, як імперії контролюють людей через страх, цензуру і переписування історії. Сьогодні ці методи можна побачити у діях Росії, яка нав’язує свою пропаганду, маніпулює правдою і пригнічує суспільство. Роман стає попередженням: ігнорування свободи мислення завжди призводить до трагедії.

До цієї книжки я прийшла через Оксану Забужко, і в контексті сучасної України вона звучить особливо гостро. Ми чули тверду й послідовну позицію О. Забужко, І. Фаріон та інших інтелектуалів, які роками попереджали: біда неминуча. Та значна частина українського суспільства, приспана російською політикою, жорстокою русифікацією й нав’язаними міфами «спільної історії», відмовлялася бачити очевидне. Як і Кассандра, ті, хто говорив правду, залишалися непочутими — і трагедія сталася не тому, що не було пророцтв, а тому, що не було готовності їх прийняти.

Цікаво досліджувати стосунки людей минулого століття й те, як час змінює почуття та вибір. У повісті Івана Франка «Перехресні стежки» історія кохання Євгенія та Регіни розкривається через зустріч після багаторічної розлуки, сповненої невисловлених емоцій і внутрішніх конфліктів. Цей твір змушує замислитися над тим, як обставини, соціальні рамки й особисті рішення впливають на людські долі.

Після прочитання цієї книги я була глибоко вражена і порадила її своєму синові-підлітку. Це історія про незламний дух, силу єдності й відповідальність кожного за спільну справу. Повість надихає на мужність, самопожертву та віру в справедливість і змушує по-новому замислитися над тим, що означає боронити свою землю й свої цінності. Це твір, який варто читати й слухати сьогодні, щоб відчувати гордість за нашу історію та передавати її наступним поколінням.

«Кайдашева сім’я» розповідає про складні, часто болісні стосунки між батьками й дітьми та про тяготи життя української родини, яка важко працює на землі. Насправді це сумна й чесна історія про долю українського села другої половини ХІХ століття, про руйнівну силу егоїзму, злості й дріб’язкових конфліктів. Водночас твір звучить як гімн українському світові - з його щедрою природою, живою душею людей, мелодійною мовою й піснею, що й робить цю повість такою близькою й актуальною й сьогодні.

Цю книгу я хочу мати у своїй бібліотеці й повертатися до неї знову і знову. Історія життя Софії Русової - від родинного маєтку на Чернігівщині, дитинства, формування світогляду до початку педагогічної діяльності - показує, якою ціною українці зберігали свою культуру, освіту й ідентичність. Для мене важливо розповідати про Софію Русову дітям і онукам, щоб вони пам’ятали, ким ми є, і ніколи не забували, що робить росія з українцями та нашою історією.