Аудіокнига Гіркий порох - автор Ніл Ґейман

Мм, окей, але можна ж інакше подивитися. Типу, кава як метафора пам'яті. Той смак нагадує про всі витіснені історії, про те, що ми забули чи не хочемо пам'ятати. А не просто про імперську владу.

Слухай, якщо ігнорувати колоніальний підтекст - це ж означає повторювати помилку персонажів! Вони теж не хочуть бачити, звідки їхній комфорт береться. Закривають очі й п'ють далі. 

Але водночас Ґейман не читає нам мораль, розумієш? Він просто показує, що світ складний. Навіть чашка кави несе в собі купу суперечливих штук. І що з того робити - хрен його знає.

От-от так! Кава стає таким собі нагадуванням: твій солодкий комфорт на Заході має дуже гірке коріння. Це ж прям колоніальний образ, куди чіткіше? Ні, ну нас це не стосується, ми ніггеріа не експлуатуємо, але такий у них тренд 

А я скажу так - кава тут про вибір. Ти можеш сприйняти та зрозуміти всю цю історію або продовжувати хлєбати, не заморочуючись. І Ніл перекидає цей вибір на читача. Типу, сам вирішуй, що з цим робити. От і вся відповідальність.

А нс дійсно ця тема не зачіпає, ми самі від імперії страждаємо, добре що уаву для них не вирощували.

Ну тут можна посперечатися, хто був у витоків тієї імперії. Ми не Сибір.

Українські землі були також у складі Австро-Угорської імперії

На відміну від класичних колоній, українські території часто добровільно або внаслідок військових союзів входили до державних утворень, а українці рекрутувалися до адміністративного апарату на рівних засадах. 

З 24 серпня 1991 року Україна є суверенною державою. Так що забудь про всі імперіїї та колонії.

Тому я й думаю чи може гейман тут питає: а де вона взагалі, ця межа між людиною справжньою і її цифровим зомбі-двійником? Хто з нас реальніший?

Так телефон і робить з нас зомбі-ми постійно тикаємо, свайпаємо, скролимо - а башка взагалі не працює. На автоматі все.

 Так-так, зомбі не в сенсі з валкін дед, а просто тупо функціонуємо. Без пауз, без тиші, не задумуючись ні про шо.

Прикольно, що герой намагається злиняти від усього цього, а думки все одно як бумеранг повертаються. Крутяться в голові.

Мені здається, Геймен спеціально розмиває межу між життям і смертю. Можливо, це наочність того, як ми ставимося до свого життя взагалі? Скільки людей живуть як зомбі- працюють, трахаються на автоматі?

Нє, стоп, ви відійшли від теми. Що визначає життя? Дихання? Свідомість? Здатність приймати рішення? Емоції? Все разом?

Як на мене, то все разом. Зомбі перебувають десь посередині, у сірій зоні між буттям і небуттям.

Ну як би там не було, Геймен точно хотів, щоб ми над цим замислилися. Це оповідання точно не дає простих відповідей. Воно показує жах ситуації, коли людина позбавлена того, що робить її людиною.

Тому я б резюмірував: зомбі не живі в повному розумінні слова, але їхнє існування, це злочин проти життя.так жити не можно, тому вони заслуговують на спокій, на справжню смерть. 

Не треба бажати смерті всім, хто живе на автоматі. Мені не буде с ким на обговоренні цікавих книжок сперичатися.

От тільки вийопуватися не треба. Аргументи закінчились?