Аудіокнига Українці - автор Василь Чапленко

Дякую за відгук.
У 1920-х під час українізації творці правопису (Всеукраїнська правописна конференція 1927 р., затверджений Скрипником у 1928-му) намагалися максимально наблизити українську орфографію до живої народної мови і відійти від російських зразків. Одним із ключових моментів було правило передачі чужомовного «л» (лат. l, нім., фр., англ. тощо):У багатьох запозиченнях рекомендувалося пом’якшене «л» → «ль» або навіть «л» перед я, ю, є, і (що давало форми типу клюб, клюмба, бльок, плян, кляса, фльота, металюргія тощо).
Це стосувалося не всіх слів, а переважно нових запозичень із західноєвропейських мов. Мета — показати, що українська не копіює російську вимову (де часто тверде «л»).
Тому в офіційних виданнях, газетах, книжках кінця 1920-х — початку 1930-х років «клюб» і «клюмба» справді траплялися досить часто як нормативні форми.
Після 1933-го (і особливо після війни) нормою стали тверді форми: клуб, клумба, блок, план, клас тощо.
Сучасний український правопис (1990/2019) повністю закріпив клуб і клумба з твердим «у».
А як було в реальному житті на Січеславщині? У міському мовленні (особливо в Дніпрі/Катеринославі, де русифікація була сильною вже з царських часів) люди часто казали «клуб» і «клумба» навіть у 1920–30-ті, бо так вимовляли в побуті.
«Клюб» / «клюмба» більше звучали в офіційній пресі, школі, літературі того періоду або в інтелігенції, яка свідомо дотримувалася нового правопису. Примірник для озвучення взято  з сайту diasporiana.org.ua
Електронна бібліотека

Чапленко В. Українці
Автор: Василь Чапленко

Опубліковано: Нью-Йорк, 1960

Сторінок: 177 с.

Видавництво:

Накладом Автора