Аудіокнига Слова - автор Єгор Скріверра

Дякую. Розумію цей підхід.
Але от у такому разі багато авторів, які пишуть "короткі форми" залишаються "обділеними" читацькою увагою. Я, як автор, сам з цим стикаюся. Нікому не цікаво купувати збірку віршів, кожен з яких - невеличка завершена історія, або й просто думка чи емоція. Я пробував видаватися - книга не пішла. Так само на тому ж букнеті, де лежать мої книги, їх дуже мало читають. Це не те щоб сильно неприємно, бо писав я в першу чергу, щоб висловити якусь думку, але все ж таки дивує. Ще дивує, коли відверто "шаблонні" книги отримують високі рейтингові показники. Хоча, загалом, якщо є попит, то буде і пропозиція.
Я особисто, з "масивних" книг озвучив лише цикл "Максим Темний". Там, загалом, більш як 184 годин звучання. Всі інші озвучки - не такі довгі. І беруся я озвучувати те, що подобається мені. Це - як основний критерій. Я беру букнет, іду в розділ "фентезі", наприклад. Відкриваю останні сторінки розділу (там або нові книги, або ті, на які чомусь не звертають уваги) і перечитую те, що там є. Якщо книга мені "заходить" - озвучую демо і прошу у автора дозволу не озвучення. Це хоча б трішки додає автору популярності, читачів та слухачів. Для автора (по собі суджу) все-таки важливо розуміти, що те, що ти робиш знаходить відгук у чиємусь серці. Ну ось так якось.

Так, дійсно. Поринати у довгу історію дуже приємно. Особливо пропрацьовану, деталізовану, з хорошим сюжетом.
Проте особисто мені оповідання теж цікаві. Вони, хоч і невеликі за об'ємом, але мають теж якось розкрити історію, дати простір для уяви, показати майстерність автора.
Загалом вони мені нагадують коробку з цукерками. Як казав Форест Ґамп: "ніколи не знаєш на яку начинку натрапиш".

Звичайно, так, але Селінджерів і Чехових світ вже не народжує, а нинішні не справляються. Форест Гамп - не найкращий приклад, оскільки у нього психічний розлад аутистичного спектру.