Комбо читає Френсіса

Комбо читає Френсіса. Про шлях, а не про швидкий старт

Вітаю, спільното 💛💙

Я багато років працюю зі спортивною темою — як журналіст, як автор і голос у проєктах, де в основі змагання, ризик і напруга.

Азарт, ставки, психологія перемоги й поразки — це для мене не екзотика, а знайома мова.

Саме тому Дік Френсіс рано чи пізно мав з’явитися в моєму житті не лише читача - а "голосу".

Я давно хотів читати Френсіса українською.

Не «якось потім», не «для галочки», а по-справжньому — з повагою до тексту й до слухача.

І почав я не з роману.

Чому саме малі оповідання.

Стартував із коротких текстів зі збірки «Перегони 13-ти» — і це було свідоме рішення.

Малі оповідання — це спосіб "увійти в автора" без гучного старту.

Послухати, як звучить мова.

Відчути ритм.

Зрозуміти, де текст потребує паузи, а де — тиші.

Це можливість почати без тиску — і для слухача, і для мене.

Важливо сказати чесно

Оповідання зі збірки «Перегони 13-ти» не розкривають Діка Френсіса повністю.

Так, тут є:

• іподром

• ризик

• азарт

• швидкі фінали.

Але справжній Френсіс — у романах.

Там, де є довга дистанція.

Там, де герой змінюється разом із ситуацією.

Там, де спортивний детектив стає психологічним.

Я не хочу створювати ілюзію, ніби кілька коротких текстів — це вершина.

Навіщо тоді починати з малого

Тому що я вірю не в «реліз», а в шлях.

Малі оповідання — це:

• знайомство з голосом,

• знайомство зі стилем,

• можливість слухати без зобов’язань,

• і можливість для мене — рости разом із проєктом.

Це старт із поваги.

І з відповідальністю — перед автором і перед слухачем.

Що далі

У роботі — роман «Нерв».

На мою думку, саме він відкриває Френсіса повною мірою:

з напругою, з ризиком. З внутрішнім конфліктом.

З тією швидкістю, яка не відпускає до фіналу.

Я не називаю дат.

Цей роман "в роботі".

І буде викладений незабаром.

Наостанок

Мій аудіо-проєкт — не про «начитати все й одразу».

Він про "слухати шлях".

Якщо вам цікаво йти разом — ви вже тут.

І це, мабуть, найкращий можливий початок.

Комбо.

Кілька слів про автора

Дік Френсіс — не «кабінетний» письменник.

Він знав світ перегонів зсередини.

Спортсмен, особистий жокей англійської Матері Королеви. Людина, яка не раз ризикувала життям — і в спорті, і поза ним.

Його тексти народжені не з уяви, а з досвіду.

Саме тому в його детективах так багато напруги, фізичного болю, страху і честі.

І саме тому азарт у Френсіса — не прикраса, а сутність.

Я вдячний йому за матеріал.

За чесність.

За ритм.

За можливість говорити українською мовою про світ, який він знав краще за багатьох.

І за історії, які досі тримають дистанцію.