Аудіокнига Статуї - автор Кевін Андерсон

Погоджуюсь, люди не звикли писати коментарі. Дякую.

Спілкування, особливо коли ти робиш щось, про що сподіваєшся, що воно має сподобатися не тільки тобі - то велика справа. Якщо ти робиш стілець або будуєш хлів, то сам бачиш де криво, де муляє і чи варто цим взагалі займатися далі. А от з книгами та віршами - не так. Звісно, якщо ти пишеш "у стіл", чи "для себе", то зворотний зв'язок, напевно і неважливий. Але коли хочеш поділитися тим, що ти відчував коли писав, або читав: ось тут він потрібен.
Ще, я часто наводжу цитату з фільму "Двохсотлітня людина". Там робот Ендрю, коли помирає Маленька Міс, говорить Порше - "Я відчуваю величезний біль, але не вмію його висловити. Так справа не піде". Знаючи, що є люди, які відчувають те ж саме, що й ти, але через якісь причини не можуть висловити той біль чи радість, я вважаю, що є правильним намагатися зачепити якісь ниточки у їхніх душах, показати шлях для того, щоб почуття нарешті змогли вилитися, розростися чи, навпаки, прийшов спокій. А як ти про це дізнаєшся? Як знати, що ти знайшов правильні ноти у тій мелодії, котру створюєш не тільки для себе?
Спілкування - то прекрасно, якщо воно інколи й обмежується простим сердечком у коментах. Це підтримує і надихає. Причому не тільки автора та читача, або слухача. А й того, хто досі ще вагається у якихось почуттях. Але бачачи, що інші МОЖУТЬ, говорить собі: "я теж"!

Дякую за позитивний відгук. 😊

Якщо побачу, що від слухачів є багато запитів, то продовжу озвучення серії "Секретні матеріали". 👽🛸